Notice: Undefined variable: vote_query_list in /home/www/osvita.org.ua/data/www/prof.osvita.org.ua/xcore/project/voting/voting.inc.php on line 168
Низька зарплата - найбільша проблема ринку праці. Декілька шляхів вдосконалення державної політики зайнятості // Профорієнтація
Профорієнтація в Україні / Статті / Низька зарплата - найбільша проблема ринк...

 укр

 рус

Благодійний фонд "Розвиток України"

Профорієнтація в Україні

26.03.2008 Низька зарплата - найбільша проблема ринку праці. Декілька шляхів вдосконалення державної політики зайнятості

Наше суспільство живе очікуванням змін на краще, які принесе реалізація концепції українського прориву, покладеної в основу діяльності уряду. Для нашої країни, на жаль, стало традицією супроводжувати прихід нової влади переоцінкою цінностей і пріоритетів у різних сферах соціально-економічного життя суспільства. Потребу в подальшій оптимізації системи державного управління, посиленні боротьби з корупцією, підвищенні рівня життєвих стандартів населення не можна заперечувати.

Але політик, оцінюючи спадок, який залишила попередня влада, не повинен забувати про необхідність забезпечення наступності, наявність певної інерційності в управлінських системах, величезну відстань між бажаним і дійсним.

На роздуми мене наштовхнуло інтерв'ю міністра праці та соціальної політики України Людмили Денисової, надруковане в газеті "День" 17 січня 2008 року: викликала здивування теза про те, що державну службу зайнятості слід перепрофільовувати на створення нових робочих місць.

Будь-якому економісту відомо, що робочі місця в ринковій економіці створюють в основному підприємці, бізнес. Їхня кількість визначається перш за все інвестиціями, ставками податків, кредитно-грошовою політикою, експортом, привабливістю підприємницького середовища. До того ж створення нових робочих місць коштує чималих грошей. Так, Комісар з питань зайнятості і соціально-економічного розвитку Євросоюзу пані Далія Грібаускайте наголосила, що у 2007-2008 роках у країнах Західної Європи планується створити 3,5 млн. робочих місць, що потребуватиме 54 млрд. євро. Отже, вартість створення одного сучасного робочого місця становить 15,4 тис. євро, а один мільйон робочих місць відповідно коштував би 15,4 млрд. євро або приблизно 100 млрд. грн., що можна порівняти за розміром із Державним бюджетом України у 2005-2006 роках. Виходячи з цього, не можна вважати коректною постановку питання щодо покладання відповідальності за створення робочих місць та їх перепрофілювання на державну службу зайнятості.

Слід враховувати, що на сучасному етапі розвитку економіки в Україні проблема безробіття вже не є такою гострою - його рівень, який вимірюється за методологією Міжнародної організації праці, наближується до природного і становить 6,2% та є меншим, ніж у Євросоюзі в цілому, і нижчим, ніж у більшості країн, які до нього входять. Не намагаючись зменшити болючості цієї проблеми для тих наших співвітчизників, хто опинився у стані безробіття, все ж таки підкреслю, що найгострішою на сучасному ринку праці України є інша проблема - низький рівень зарплати. З усіх вакансій, про наявність яких роботодавці проінформували центри зайнятості минулого року, понад 40% пропонували зарплату, нижчу від прожиткового мінімуму. Середня заробітна плата в Україні менше аналогічного показника не тільки в більшості розвинених країн Євросоюзу, а й у Румунії, Білорусі, Російській Федерації, Болгарії, Польщі. Саме це, скоріш за все, спричиняє масову міграцію робочої сили з України, її сьогоднішній дефіцит у деяких галузях і регіонах і, можливо, може спричинити завтрашню кризу.

Невдоволення автора викликав той факт, що державна служба зайнятості працевлаштувала один мільйон безробітних не на нові, а на раніш створені робочі місця. На мою думку, це є досягненням, а не недоліком. Функції державної служби зайнятості визначено українським законодавством і міжнародними актами цього спрямування, зокрема, Конвенцією №88 Міжнародної організації праці. Головною функцією, покладеною на службу зайнятості, є саме посередництво у працевлаштуванні. У такому контексті сприяння мільйону громадян у влаштуванні свого життя, організації власної справи і на цій основі - підвищення їхнього добробуту є незаперечним досягненням Української держави.

Вітчизняне законодавство визначає як одне із важливих завдань центрів зайнятості - забезпечення соціального захисту безробітного населення. Тому державна служба зайнятості, яка, до речі, є виконавчою дирекцією страхового фонду на випадок безробіття, не може не опікуватися виплатою допомоги по безробіттю, розмір якої визначається не службою зайнятості, а вітчизняним законодавством і сторонами соціального діалогу - профспілками, роботодавцями, урядом з урахуванням вимог міжнародних конвенцій. Зокрема, для застрахованих осіб мінімальний розмір допомоги по безробіттю має складати 40-65% мінімальної заробітної плати. За даними Держкомстату України, середній розмір допомоги по безробіттю становив у минулому році 294,3 грн., а в аграрних регіонах - 230-250 грн. Вважати це занадто великою сумою, з огляду на інфляційні процеси в державі, як кажуть, язик не повертається.

Що стосується її порівняння із зарплатою окремих працівників бюджетної сфери, то нагадаємо, що остання встановлюється рішеннями Кабінету Міністрів України і не може бути меншою встановленого розміру мінімальної зарплати. Тому цілком логічним є висновок: необхідно збільшувати рівень зарплати (в тому числі, мінімальної), а не ставити питання про начебто занадто великий розмір допомоги по безробіттю. До того ж, після запровадження в Україні в 2001 році обов'язкового державного страхування на випадок безробіття, допомога по безробіттю втратила свій зміст подачки, яку людина має просити, простягнувши руку, у можновладців. Вона перетворилась, як у більшості розвинених країн, у цивілізований засіб страхування ризику втрати роботи з відшкодуванням застрахованій особі частини втраченого заробітку.

Говорячи про державну політику зайнятості, інструментом якої є державна служба зайнятості, безперечно, слід підкреслити необхідність негайного розв'язання цілої низки проблем. Серед них головними є розвиток і збереження трудового потенціалу країни, підвищення його конкурентоспроможності та забезпеченості високотехнологічними робочими місцями, формування соціальної відповідальності бізнесу, зокрема, посилення захисту працівників від свавілля роботодавців, подолання величезного професійно-кваліфікаційного дисбалансу між попитом на ринку праці і підготовкою кадрів навчальними закладами. І, безперечно, стрижньовим питанням залишається розмір оплати праці, без багаторазового і неінфляційного збільшення якої Україна не досягне соціально-економічного прогресу.

Необхідно також усунути ті перекоси, про які йшлося в інтерв'ю, - коли деяким безробітним вигідніше стояти на обліку в центрі зайнятості, ніж шукати роботу. Це потребує внесення змін до законодавства. До речі, Мінпраці, Федерація профспілок України за участю науковців розробили проект змін такого спрямування, відповідний закон у 2007 році прийнятий Верховною Радою, але з відомих причин не набрав чинності.

Семен Бандур,
джерело: газета "День",
№15, вівторок, 29 січня 2008

Перейти вище: Статті