Notice: Undefined variable: vote_query_list in /home/www/osvita.org.ua/data/www/prof.osvita.org.ua/xcore/project/voting/voting.inc.php on line 168
В інститут за знаннями чи за дипломом? // Профорієнтація
Орієнтири для вибору професії / Статті / В інститут за знаннями чи за ди...

 укр

 рус

Благодійний фонд "Розвиток України"

Орієнтири для вибору професії

02.07.2007 В інститут за знаннями чи за дипломом?

Пам’ятаєте відомий вислів: "Не хочу учиться, хочу жениться!"? Виявляється, молоді, яка бажає нічого не робити, не зменшилося з часів Петра анітрохи...

Закінчилася вступна кампанія… Абітурієнти вже зараховані до навчальних закладів. Через 4-5 років вони закінчать вуз і стануть дипломованими фахівцями… Але працювати за спеціальністю підуть не всі.

І не через високий рівень безробіття в країні, а через те, що значна частина молоді пішла вчиться на престижні спеціальності, навіть не задумуючись про те, чи буде потім працювати за обраним фахом. Одна моя знайома у свій час ледве закінчила 9 класів школи. Те, що нічого путнього з неї не вийде, було зрозуміло одразу: нічого, крім гулянок, її не цікавило. Вона рано вийшла заміж, рано народила дитину. Ніде не працювала. І от недавно вона прийшла до мене з проханням написати для неї контрольну з хімії в інститут. "За всі інші я вже домовилася, мені їх напишуть, а от за хімію ніхто не береться", – це слова людини, що вчиться вже на 3 курсі за фахом "маркетолог". "Навіщо ж ти йшла туди вчитися, якщо всі роботи за тебе роблять інші?" – я цього дійсно не розуміла. "А що, мама платить, спеціальність престижна, за контрольні мама теж платить, щоб я їх замовляла. Так ще і "відмовка" є, щоб не працювати, я ж вчуся." – "А що після того, як закінчиш? Підеш працювати за спеціальністю?" – "Тю, прийде ж тобі таке в голову! Як я піду працювати, якщо нічого не знаю! Але п’ять років я уже виграла, а далі буду щось вирішувати."

Після тієї розмови я вперше задумалася над тим, заради чого, власне, молодь йде у вузи. Чомусь мені, наївній, завжди здавалося, що вищі навчальні заклади існують для того, щоб там одержувати знання, а потім диплом. Тому в голову не приходило, що можна провчиться п’ять років тільки для того, щоб одержати тільки диплом (без знань) або відтягнути той момент, коли потрібно буде працювати. Але поспілкувавшись із друзями, я зрозуміла, що позиція "якщо батьки платять, чому б не вчиться" досить поширена. Підвищення життєвого рівня населення і навчання за контрактом значно спростили вступ у вузи: не пройшов за конкурсом, тому що погано здав іспити – не важливо, можна піти "на контракт", тільки б ті іспити взагалі здати. І через п’ять років ти вже людина з вищою освітою. Це круто! На жаль, багато хто бачить тільки це "круто" і не зважують на ті гроші, що витрачаються на навчання. Це стосується не тільки молоді, а й батьків, які погоджуються платити за навчання дитини не через те, щоб дати їй спеціальність, а для того, щоб при нагоді сказати знайомим: "А моя дитина вчиться у вузі". Іноді навіть створюється враження, що батькам той диплом потрібний більше, ніж дитині. Але така ситуація не нормальна! Мені дуже імпонує ставлення до контрактної освіти на Заході. Мінімальний рівень освіти батьки забезпечують, а якщо хочеш більшого, бери кредит у банку, отримуй спеціальність і віддавай кредит. Сам віддавай! При такій системі людині в голову не прийде йти учиться абикуди, адже для того, щоб віддати кредит, потрібно працювати. А це значить, що освіта – не мета, а спосіб досягнення мети у вигляді гарної роботи, що дасть можливість повернути кредит. Батьки там теж ставляться до освіти дитини як кредитори: вони вкладають гроші, якщо "проект" здається їм прибутковим. Якщо ж вони мають сумніви з приводу перспективи одержання "дивідендів", то гроші не вкладають. Може це здається дивним і навіть несправедливим щодо дитини, але така система дисциплінує обидві сторони. У батьків немає приводу докоряти дитини: "Заради чого я п’ять років платив за тебе в інституті? Заради того, щоб ти пішов ремонтувати машини?". І молода людина теж не звинуватить батьків: "Ви мене змусили йти туди, куди я не хотів". У нас же такі взаємні звинувачення можна почути ледве не в кожній другій родині. І винні в цьому теж обидві сторони. Тому що батьки, сплачуючи за навчання дитини, іноді не зважають на її інтереси і прагнення (а молоді нічого не залишається, як йти туди, куди сказали батьки, адже вони платять і відповідно "замовляють музику"). Молодь теж йде шляхом найменшого спротиву: батьки платять, ну і добре, чи мені важко провчитися ці кілька років, так ще і спеціальність престижна. Але зрештою незадоволеними залишаються і ті, й інші. У підсумку, після закінчення вузу все стає на свої місця: молодь, поклавши диплом у шухляду, йде працювати туди, куди кличуть її здібності, а батькам нічого не залишається, як зрозуміти, що п’ять років вони платили за диплом, не потрібний дитині. Усе налагоджується, життя йде далі. От тільки грошей, вкладених не в освіту, а в диплом, не повернути.

Як можна змінити цю ситуацію? По-перше, доступні кредити на навчання. Кредити, що оформлюються на молоду людину, а не на її батьків! Тоді буде стимул йти не туди, де престижно, а туди, де можна отримати ті знання, з якими потім реально заробити гроші. По-друге, потрібна ширша інформованість випускників шкіл і молоді взагалі про тенденції ринку працевлаштування. Потрібно дати молоді реальне уявлення про те, яких фахівців занадто багато (тому висока конкуренція), а яких – мало, і на їхню працю більший попит. Особливо потрібно звертати увагу молоді на те, що являє собою робота за обраним фахом. Оскільки дуже часто вступаючи, наприклад, на комп’ютерну спеціальність, людина має дуже туманні уявлення про саму роботу, вважаючи, що буде робити щось на зразок "сидіти за комп’ютером, натискати на клавіші". По-третє, і, напевно найголовніше, систему освіти потрібно перебудовувати таким чином, щоб з дитинства виховувати почуття власної відповідальності за свою долю. Якщо молодь буде більш активною, якщо матиме активну життєву позицію, то не буде одержувати професію винятково через вплив друзів або батьків. Якщо кожен представник молоді зрозуміє, що його життя залежить тільки від нього самого, якщо при вирішенні питання "куди піти навчатися" буде керуватися розрахунком, а не престижністю спеціальності, то в торгівельному наметі зустріти людину з вищою освітою буде швидше винятком, ніж правилом, як це є зараз.

Переклад статті Гавришевої Ірини
"В институт за знаниями или за дипломом?",
джерело: "Молодежная правда"
Бажаєте передрукувати...?
Правила використання матеріалів сайту

Перейти вище: Статті