Notice: Undefined variable: vote_query_list in /home/www/osvita.org.ua/data/www/prof.osvita.org.ua/xcore/project/voting/voting.inc.php on line 168
Битва за юних верстатників // Профорієнтація
Потрібні фахівці / Статті / Битва за юних верстатників

 укр

 рус

Благодійний фонд "Розвиток України"

Потрібні фахівці

16.10.2007 Битва за юних верстатників

На харківські підприємства повертається соціалізм. Інакше виробничі цехи ніколи не дочекаються молоді.

Людей, яких десять років тому вітчизняні підприємства масово виштовхували на вулицю без вихідної допомоги, лякала не тільки перспектива голоду. По той бік прохідної вони залишали друзів, дешеві путівки на море, скромні, але гарантовані обіди в заводських їдальнях, корпоративні вечірки у передсвяткові дні і взагалі цілий світ, що, власне, і був їхнім життям. З того часу, здається, минула вже ціла епоха. На зміну соціалістичній прийшла ринкова економіка, що традиційно потребує кваліфікованих кадрів. Але, як з'ясувалося кілька років тому, суто житейські уподобання потенційних робітників за цей час ніскільки не змінилися. На завод і тепер можна заманити людей лише разом зі старим, а то і набагато повнішим соціальним пакетом.

Що спільного між ПТУ і дитячим футбольним клубом?

Середній вік харківських верстатників сягнув 57 років. Передавати свій досвід їм фактично нікому, на що є одразу дві причини. Хлопці на заводи не йдуть через низький престиж робітничих професій. До того ж їх просто мало. Цього літа з набором першокурсників були проблеми навіть у харківських вузах. Виробнича та демографічна кризи, які розквітли буйним цвітом десять років тому, принесли свої перші і напрочуд гіркі плоди. Тож, аби заводи не зігнулися на новому старті через кадровий голод, чиновники Харківської облдержадміністрації розробили пілотний проект, мета якого - посадити за стіл переговорів три зацікавлені у відродженні виробництва сторони - підприємства, професійно-технічні училища машинобудівного профілю і, власне, самих майбутніх робітників.

У рамках цієї схеми заводи обіцяють щомісяця доплачувати учням по сотні до стипендії, пускати їх на практику у власні цехи і підтримувати матеріально протягом першого самостійного року роботи. Узамін хлопці обіцяють повернутися саме на той завод, який допоміг їм оволодіти професією і присягаються, у разі зміни планів, сплатити витрачені на них кошти. В середньому йдеться про чотири-п'ять тисяч гривень.

Щоб механізм повернення грошей був справді дієвий, "петеушникам" запропонували відчути себе трішечки футболістами. "Зразок договору ми взяли з досвіду роботи дитячих футбольних клубів, які теж працюють із неповнолітніми молодими людьми, - розповідає заступник начальника ГУ промисловості, транспорту і зв'язку Микола Борисенко. - Там за хлопців ставлять підписи їхні батьки або опікунські ради організацій, що направляють їх до клубу. Це дозволяє закріпити взаємні зобов'язання."

Сьогодні в реалізації пілотного проекту беруть участь чотири виробничі гіганти області - "Електроважмаш", "Турбоатом", ФЕД та Чугуївський завод паливної апаратури - з одного боку, і п'ять ПТУ машинобудівного профілю - з іншого. Цьогорічне літо стало першим пробним каменем такої співпраці, але поки що немає очікуваного результату. Кадрова проблема виявилася ще складнішою, ніж здавалося на початку.

Як переконати хлопця, що верстатник - звучить гордо?

Наприкінці 90-х років у Харкові п'ять ПТУ, що спеціалізувалися на підготовці робітників-металістів, об'єднали в один Центр професійно-технічної освіти (ЦПТО-1). Об'єднаний навчальний заклад "поглинув" 20 гектарів площі, має одну з найкращих в Україні матеріально-технічну базу, а також два гуртожитки, профілакторій, басейн, по чотири актових та спортивних зали, модні тренажери. Тут уже зараз можуть прийняти на навчання до 200 верстатників. Заводи просять удвічі більше. Але заявки подали всього 19 чоловік. І це при тому, що педагоги та учні Центру, як вони кажуть, увесь рік буквально жили у школах області, пропагуючи переваги свого навчального закладу. А підприємства в рамках пілотного проекту встигли запропонувати досить привабливі умови співпраці. Проте, як свідчать результати опитування першокурсників, молодь більше не вірить офіційним обіцянкам.

Сам досвід не позбавлений позитиву. "По завершенні навчального року в нас хоч до телефону не підходь, - розповідає заступник директора Центру Валентина Папенкова. - Всі благають: дайте хоча б одного верстатника. Та де ж їх узяти?! У нас облдержадміністрація вимагає повного звіту, куди кожного випускника поділи".

До того ж у битву за випускників тепер вступають не лише машинобудівні гіганти, а й дрібні приватні підприємства, які, до речі, пропонують молодим робітникам на порядок вищі зарплати. У свою чергу, заводи до своїх "стартових" тисячі-півтори обіцяють повний соціальний пакет, що включає офіційний заробіток, перспективу кар'єрного росту, безкоштовну медичну допомогу, місце в гуртожитку, 10-відсоткові путівки на відпочинок, пільгові обіди. ФЕД, наприклад, усім хлопцям, які відмовилися від гуртожитського кутка і винаймають квартиру, доплачує щомісяця по 300 гривень. А "Електроважмаш" допомагає отримати квартири в кредит під заставу власного майна і в перспективі планує повернутися до програми будівництва заводського житла.

Але, попри все, затримати хлопців на заводі нелегко. "Буває, три дні відпрацював новенький - і йде, - каже інженер з роботи з молоддю ФЕДу Анжела Світлична. - І тут не тільки наша вина. В Україні тепер не престижно, а може, навіть соромно бути просто робітником. І поки в суспільстві існуватиме така установка, людина не стоятиме за верстатом, яку б велику зарплату їй не пропонували".

Хоча, ясна річ, гроші і нині можуть вирішити немало проблем. Підприємства, що підключилися до пілотного проекту, пообіцяли доплачувати учням-верстатникам по сто гривень до стипендії. Якщо хлопець вчитиметься добре, отримуватиме вдвічі більше, відмінник може сміливо розраховувати на 250. А через те, що до ПТУ сьогодні йдуть діти переважно із незаможних родин, така фінансова підтримка може справді вплинути на вибір навчального закладу. Але чи вона таки суттєва? "Якщо державі сьогодні вкрай необхідні верстатники, то, може, варто зробити так, аби замість 84 гривень стипендії вони отримували, скажімо, 384? - каже Валентина Папенкова. - З такою пропозицією ми через облдержадміністрацію зверталися до Міністерства освіти, але так і не отримали відповіді. Наш пілотний проект - перспективна справа, його варто було розпочати ще кілька років тому і не лише в Харківській області. Але справа в тому, що на його реалізацію ніхто не дав грошей. На рекламу також".

А реклама справді потрібна. Якщо пивні компанії за кілька років за допомогою телероликів таки привчили нашу молодь "вбивати" час за пляшкою хмільного напою, то промисловим гігантам і поготів не завадило б оплатити подібні послуги рекламодавців, аби підняти престиж серйозної професії. Тим більше що переважна більшість українців і гадки не має про повернення на підприємства соціальних гарантій і далі вважає, що від наших гігантів залишилися тільки голі стіни та сиротлива прохідна.

За верстат із дипломом інженера

Кадрова криза вже давно стала системною. Держава роками за інерцією оплачує підготовку всіх одразу спеціалістів, без урахування потреб реального життя. Нерідко за ці прорахунки молодим людям доводиться розплачуватися тривалим пошуком свого місця під сонцем. Сьогодні випускник Харківського гідрометеорологічного технікуму Микола Тюрін працює верстатником на ФЕДі. Те, що в нього не складуться стосунки з погодою, хлопець зрозумів давно, тому, аби потрапити на завод, вступив до одного з технічних вузів міста. Але через три роки і цей вибір поставив під сумнів. Завод і нині купує дорогі імпортні верстати з комп'ютерним управлінням, для обслуговування яких запрошують переважно випускників Національного аерокосмічного університету - диплом інженера плюс поглиблене знання комп'ютера та англійської мови. Тому Микола включив до своїх найближчих життєвих планів заочне відділення цього вузу і перехід до цеху, оснащеного саме такою технікою. Там у нього є реальний шанс замість теперішніх 2,5 тисячі отримувати щонайменше чотири.

За словами кадровиків, молодим хлопцям найважче витримати кілька перших заводських років. На тому ж "Турбоатомі" досвідченим верстатникам сьогодні платять від семи до дев'яти тисяч гривень на місяць. Але для того, щоб досягти їхнього рівня майстерності, необхідно вчитися щонайменше п'ятирічку, наполегливо набиваючи руку за скромні півтори тисячі. І оскільки сучасна молодь хоче отримувати все й одразу, то найчастіше обирає вільне життя на місцевих ринках. Правда, з кожним роком збільшується кількість хлопців, які приходять на підприємства, аби отримати вищу освіту. Сьогодні далеко не кожна харківська родина може дозволити собі ВНЗ, тому заводський підробіток з оплачуваною відпусткою на час сесії - така собі паличка-виручалочка для молодих людей, які не лінуються попрацювати на своє майбутнє.

Узагалі ж у колективах вищезгаданих підприємств молодь сьогодні становить понад 20 відсотків. Це на порядок більше, ніж учора, але набагато менше, ніж потрібно. Такі промислові гіганти Харківщини, як "Турбоатом", "Комунар", ФЕД, "Електроважмаш", завод імені Малишева, Лозівський ковальсько-механічний завод упродовж п'яти років (з 2006-го по 2010-й) готові приймати 100-500 кваліфікованих спеціалістів щорічно. А в області, за інформацією облдержадміністрації, діє ще 700 промислових підприємств та численний "малий" бізнес, які потребують незрівнянно більше кадрів. Найбагатші з них останнім часом готують спеціалістів у власних учбових центрах та за допомогою своїх "ветеранів". Ще зовсім недавно досвідчені робітники категорично відмовлялися готувати собі зміну, побоюючись, що молоді витіснять їх за прохідну. Тепер наставництво стало прибутковою справою. Скажімо, на "Турбоатомі" за кожного підготовленого учня "старикам" платять протягом шести місяців по 500 гривень, навіть якщо той виявився тямущим і зважився на самостійне плавання удвічі швидше. Взагалі ж середня вартість наставницької підготовки по Харкову становить 300 гривень. Більше вже ніхто нікого не боїться - під заводським сонцем місця вистачить усім. Схоже, процес відродження "вбитих" промислових гігантів нас застав так само зненацька, як і початок їхнього занепаду десятирічної давності. Та ж сама розгубленість на місцях при повній байдужості центру.

Але як свідчить харківська практика, вихід є завжди...

Лариса Салімонович,
джерело: Україна Молода

Перейти вище: Статті