Notice: Undefined variable: vote_query_list in /home/www/osvita.org.ua/data/www/prof.osvita.org.ua/xcore/project/voting/voting.inc.php on line 168
Дефіцитні професії // Профорієнтація
Потрібні фахівці / Статті / Дефіцитні професії

 укр

 рус

Благодійний фонд "Розвиток України"

Потрібні фахівці

18.02.2008 Дефіцитні професії

Не дивлячись на те, що слово "дефіцит", яке асоціюється з порожніми полицями у магазині, цілком зникло з нашої свідомості, саме явище лишилось. У тому, що в Україні на сьогоднішній день є дефіцитні професії, ніхто вже і не сумнівається. Дуже довгим був час підняття на ноги, дуже жорстоко обійшлася держава з людьми, чиї професії зараз у дефіциті, дуже вже змінилася свідомість людей. Ми спробували розглянути найдефіцитніші професії з погляду попиту і пропозиції на них.

Робочий клас

Статистика

За період з початку 1991-93 років, робочий клас скоротився приблизно на 61%. Зараз брак цього ресурсу на ринку праці відображається у співвідношенні 1/3 (один робітник на три вакансії).

Табл. 1. Середня зарплата робітників по регіонах

Регіони Середній заробіток робітника Брак робочої сили
Промислові регіони (Донбас, Луганськ) Близько 3 тис. грн. 38%
Великі міста (Київ, Харків, Дніпропетровськ) 1500-2000 грн. 61%
Провінційні міста із слабко розвиненим виробництвом (Умань, Лубни, Миргород, Бердичів) 700-1000 грн. 20%

Чому виник дефіцит?

З приходом незалежності в країні почався не просто економічний спад, а криза. Це стало причиною закриття багатьох підприємств, організацій, фабрик, заводів. Робочий клас зневірився, але швидко "перекваліфікувався" у "човників", продавців, масово перейшов на базар або шукав інші шляхи виживання. У результаті, багатьом колишнім слюсарям, сантехнікам, механізаторам вдалося знайти себе в інших галузях, чи ж зайнятися своєю справою, працюючи, фактично, на себе. З розвитком економіки, зарубіжними інвестиціями, державними пільгами, стабільністю великі підприємства-виробники почали повертатися до життя. Тим паче, що український товаровиробник за якістю товару не поступається зарубіжним підприємствам, а за ціною - за рахунок дешевизни робочої сили - випереджає європейських виробників: вже зараз Україна експортує свої товари до 31 країни світу і на 85% забезпечує свої внутрішні потреби. Але повертатися до верстатів і конвеєрів літні люди не хочуть - вік вже передпенсійний, та й здоров'я не те. Молодь не йде з власних міркувань - немає перспективи, низька оплата, важка фізична праця. Отже, потрібно шукати щось швидше, легше і прибутковіше. Як підсумок таких змін, знизилася продуктивність праці, про що свідчить постійне зниження індексу продуктивності праці (зараз він становить від 68 до 75% у різних галузях) - були втрачені професійні навички робітників. Можна припустити, що роботодавці цього ще не помітили, але саме індекс продуктивності праці незабаром покаже, що робітників у зв'язку з цим потрібно більше, ніж заплановано.

Як це відображається зараз?

Зараз лідерами за попитом на ринку праці є саме робочі спеціальності: слюсар, токар, машиніст, зварювальник тощо. На сьогодні катастрофічно потребують робочих спеціальностей найбільші міста з розвиненим виробництвом - Київ, Харків, Луганськ - рівень забезпеченості робочими кадрами найбільших підприємств країни становить лише 50%.

Керівництво великих підприємств не хоче відкрито зізнаватися у дефіциті кадрів, але не "для преси" говорить про те, що спеціально курує ліцеї та училища з метою перехопити молоді кадри.

Які перспективи?

Робота на підприємстві не така вже й погана. Деякі заманюють співробітників "підйомними" грошима - одноразовою матеріальною допомогою для підйому молодого співробітника; деякі гарантують страховки, медичне обслуговування, безкоштовне харчування, доставку на робоче місце на транспорті підприємства, безвідсотковий кредит. Молодим співробітникам надають відстрочку від армії і ще безліч усіляких пільг - це вже на розсуд роботодавця.

Дійшло навіть до будівництва житлових будинків для співробітників. Тут лідерство по праву належить Маріупольському металургійному комбінату ім. Ілліча. Та й зарплату деякі українські гіганти можуть добряче підвищити рядовим співробітникам. Якщо припустити, що в тому ж офісі можна одержувати аналогічні гроші і нічого більше, то перспектива для звичайного слюсаря, механіка, токаря навіть дуже райдужна.

Коментарі

За коментарями про майбутнє робочого класу ми звернулися в Уманський професійний ліцей.

Ігор:

- Спеціальність робітника мене не спокушає, хоча мій батько працює майстром на заводі "Мегомметр". Мені й зараз доводитися спостерігати картину, коли батько за місяць приносить 500-600 грн. Хіба це гроші? Ходить постійно в робочому одязі, вже навіть трохи оглух від постійного шуму в цеху. Я не хочу так жити. Хочу ходити на роботу чистим, хочу більше заробляти. Тут я опинився з волі батьків - вони хотіли, щоб я хоч якийсь диплом одержав.

Олександр:

- А чим вам слюсар не спеціальність? Були б розум та руки - а заробити завжди можна. Не підеш на підприємство або завод - влаштовуй свій бізнес. У мене сусід також закінчував наше училище, а зараз удома в гаражі тримає своє підприємство: лагодить машини, фарбує. Я теж так хочу. Тому і пішов сюди вчитися.

Фахівці точних наук

Статистика

З початку 90-х років за кордон виїхали близько 29% українських науковців. Всі вони знайшли притулок у більш розвинених країнах і з успіхом працюють в іноземних лабораторіях, університетах, дослідницьких інститутах. Найпотрібнішими виявилися фахівці точних наук - фізики, математики, ядерники, механіки - і не тільки науковці, але й просто люди з вищою освітою в даній сфері.

Табл.2. Відсоток фахівців точних наук, які емігрували за кордон, від загального числа людей з вищою технічною освітою

Роки Відсоток
1985 0,06%
1991 11%
1993 9 %
1998 5%
2005 3%

Такі фахівці потрібні і в Україні - але в дуже обмеженій кількості. Так, фізики-ядерники потрібні для роботи на атомних електростанціях - всього в Україні 16 реакторів, роботи на всіх не вистачить. А ось оплата праці середньостатистичного ядерника - від декількох тисяч доларів США.

Табл.3. Кількість дослідників і винахідників на 10 тис. працюючого населення

Країна Кількість
Чехія 23
Угорщина 29
Польща 34
Німеччина 61
Фінляндія 94
Японія 96
Україна 41

Здавалося б, у чому проблема? Але наприкінці 80-их ця цифра досягла позначки 68. На даний момент вона має тенденцію до зниження і, згідно із статистичними даними, дуже нестійка, постійно знижується, а також залежить від багатьох факторів. Оскільки в нашому суспільстві спостерігаються зворотні до загальносвітових пріоритети в оплаті інтелектуальної праці. Інакше кажучи - вчора дослідник, сьогодні - на більш високооплачуваній роботі.

Чому виник дефіцит?

З переходом до ринкових відносин змінилася модель сприйняття різних галузей. Наука виявилася найменш перспективною і довготерміновою в плані прибутку - дослідження можуть тривати не один рік, гарантії на світове відкриття ніхто не дасть, зате необхідні чималі витрати. Сьогодні Україна переживає старіння науки, залишки якої дісталися нам ще з радянських часів. При таких ресурсах говорити про євроінтеграцію взагалі не варто.

Є і інша причина дефіциту - недостатня популяризація даної сфери. Є великі лікарі та юристи, економісти і менеджери, кінозірки і спортсмени - вони постійно з'являються у пресі, на телебаченні. Але коментарі фізиків чи інженерів практично відсутні або залишаються непоміченими. Можливо, саме тому, що писати або говорити про точні науки завжди важко, та й середньостатистичного читача або глядача не зацікавиш новим сучасним медичним апаратом, пристроєм, математичним рівнянням. Крім того, зауважте, що переважна більшість нашої еліти має вищу освіту, наукові ступені, звання - але всі вони, в основному, гуманітарії. Саме тому навряд чи ви знайдете депутата - доктора фізичних наук.

Як це відображається вже зараз?

Нині на фізиці і на точних науках фактично побудовано все - від улаштування простих побутових приладів і до глобальних питань. Захід вже давно зрозумів, що необхідно вирішувати проблеми парникового ефекту, необхідно шукати засоби від СНІДу і раку, досліджувати космос, знайти джерела альтернативної енергії тощо. Україна має свої розробки, але при мізерному фінансуванні, відсутності зацікавленості держави і притоку нових кадрів розвиток наших точних наук є неможливим.

Восени в багатьох столичних ЗМІ з'явилася інформація про те, що в 2007 році ВПЕРШЕ за всю історію найпрестижніший ВНЗ країни - Національний університет ім. Тараса Шевченка не зміг набрати достатню кількість студентів на три факультети: фізичний, механіко-математичний і радіофізичний. Громадськість була шокована - випускників цих факультетів у буквальному сенсі відривали з руками і ногами ще на останніх курсах, гарантуючи стабільну високу зарплату в декілька тисяч доларів. А у всьому світі людину, яка розбирається в складних фізичних і математичних поняттях, цінують і поважають.

Які подальші перспективи?

Перспективи є, оскільки все більше уваги приділяється останнім досягненням - західні новації потрібно обслуговувати, ремонтувати тощо. Свої знання можна застосувати і в приватному бізнесі - адже немає межі досконалості. Наприклад, відомий київський бізнесмен Анатолій Левицький побудував свій бізнес на тому, що почав удосконалювати звичайні супутникові антени. Розробляв новинки він сам, оскільки декілька років встиг пропрацювати фізиком. Також існує ще безліч грантів, спеціальних програм та акцій, що дозволяють пройти стажування за кордоном і навіть залишитися там.

Коментарі

Анатолій, закінчив фізмат МГУ, директор торгової компанії:

Анатолій

Анатолій, закінчив фізмат МГУ, директор торгової компанії

- Мені шкода років, витрачених даремно. Я тоді ще був молодий, було бажання займатися фізикою, ось і вступив. З часом зрозумів, що сидіти на мізерну зарплату в якомусь НДІ я просто не зможу - не виживу. А у тісній комірчині системним адміністратором - не моє. Чекати, доки ти знадобишся державі - дуже довго, можна не дочекатися. Виїзд за кордон має свою передісторію - першого-ліпшого туди не візьмуть, потрібно спершу довести, що ти щось знаєш і щось можеш. А на що жити весь цей час? Крім того, закордон - це як рулетка: візьмуть - не візьмуть. Загалом, перспективи - дуже туманні, тому довелося зайнятися більш легкою і прибутковою справою.

Управлінський персонал

Статистика

Роботодавцям не вистачає 30% управлінського персоналу, згідно з офіційною статистикою попиту на ринку праці. В основному, це середні управлінські ланки. Реально фахівці-управлінці потрібні державним і приватним підприємствам, маленьким і великим, потрібні керівники владних структур. А вони відсутні. Індекс продуктивності праці управлінського персоналу зараз - найнижчий у порівнянні з рештою професій.

Табл.4. Індекс продуктивності праці по галузях

Галузь Індекс продуктивності праці
Робочий клас 68-75%
Наука 71%
Культура 53-60%
Сільське господарство Около 84%
Управлінський персонал 29%

Чому виник дефіцит?

Старі кадри, виховані за радянських часів, - або вже на пенсії, або у передпенсійному віці. По суті, управлінців, іменованих на заході менеджерами, за радянських часів не було. Була "обязаловка", лінія партії, чиновництво, але зовсім не орієнтація на економію, прибуток, дохід, кінцевий результат. На зміну старим могли б вже прийти нові кадри - все-таки за 16 років незалежності могли вже і виховати фахівця вищої і середньої ланки в умовах ринкової економіки. Але... Проблема в освіті.

Одержавши свободу, по суті, вища освіта стала неконтрольованою. Зросла кількість, але набагато знизилася якість. І якщо за радянських часів, щоб вступити до ВНЗ, потрібно було поїхати спершу до великого міста, то зараз інститутів, університетів і академій хоч греблю гати і на периферії.

Щороку за помірну платню випускаються тисячі менеджерів, фінансистів, економістів, юристів тощо, які в результаті поповнюють ряди представників більш скромних професій.

Як це відображається зараз?

Керівники, потрапляючи на певну посаду, не знають, хто і за що повинен нести відповідальність, як правильно планувати, як побудувати роботу, специфіку даної сфери - для цього у випускника знань бракує. Одиниці молодих кадрів готові узятися за справу "з нуля". У результаті підприємства, організації, служби, по суті, могли б мати велику ефективність при хорошому керівництві. Найгостріший брак кадрів - серед державних службовців через низькі заробітки.

Які перспективи?

А вони в руках самих майбутніх керівників. Тому вчитися, вчитися і ще раз вчитися - теоретично, практично, на своїх і чужих помилках. Адже керівник одержує владу, а значить, - повинен бути готовий до цього.

В Європі вже давно менеджер - це людина багатофункціональна: він керує і аналізує, підбирає колектив і контролює, прогнозує і вивчає. По суті, керує в найпрямішому значенні слова або всією корпорацією, або певною ділянкою роботи. Як наслідок - найуспішніші стають багатими і знаменитими. Так, скажімо, німець Венделін Відекінг, працюючи менеджером великої компанії "Порше", заробляє 60-70 млн. євро на рік. Головне - вчасно зорієнтуйтеся, не бійтеся дізнатися про майбутню професію більше, поцікавитися деякими нюансами, порадитися. Вас не відштовхнуть, а швидше навпаки - відчувши щирий інтерес до роботи, обов'язково допоможуть.

Коментарі

Галина:

Галина

Галина

- За фахом я - менеджер-маркетолог. Рік тому мені запропонували стати представником великої косметичної компанії в Україні. Я спробувала, потім довелося відмовитися. Я відчула, що не зможу самостійно знайти приміщення під офіс, зібрати команду, навчитися самій і навчити колектив, і весь час розраховувати тільки на свої сили. Це просто багато кому не під силу. Краще вже підкорятися і знати, що твій заробіток стабільний, ніж жити на зароблений відсоток і крутитися, як білка в колесі.

Антоніна:

Антоніна

Антоніна

- Зараз я працюю менеджером у будівельному магазині. Перспектива є, у нас деякі співробітники, які працювали від самого відкриття і починали з простих продавців, зараз керують і завідують кадрами. Думаю, так і повинно бути. Людина, хоча і без спеціальної освіти, зможе краще розібратися в сфері, в якій вона починає "знизу". Це логічно.

Брак вищезгаданих професій в різні роки:


Хтось з великих говорив: "Раніше багатою вважалася та країна, яка мала в своєму розпорядженні багаті природні ресурси, зараз багата та країна, яка має багатий трудовий потенціал". Від себе можна додати, що в майбутньому багатою буде та країна, яка вчасно подумала про своє майбутнє. Варто подумати в цій ситуації про те, що ми - і є країна, і наше майбутнє - в наших же руках.

Використана література:

  1. Светлана Одинець "Украина - інтелектуальний донор", - Львів. Форум Рідного Міста
  2. Державний комітет статистики України
  3. Н. Леонтій "Тенденції міграції робочої сили", - Наукова бібліотека НаУКМА
Переклад статті
Олени Марченко
"Дефицитные профессии",
спеціально для проекту
"Профорієнтація"
Бажаєте передрукувати...?
Правила використання матеріалів сайту

Перейти вище: Статті