Notice: Undefined variable: vote_query_list in /home/www/osvita.org.ua/data/www/prof.osvita.org.ua/xcore/project/voting/voting.inc.php on line 168
Тридцять років за кермом. Інтерв'ю з жінкою-таксистом // Профорієнтація
Майстер успіху / Інтерв'ю / Тридцять років за кермом. Інтерв'ю з жінкою-такси...

 укр

 рус

Благодійний фонд "Розвиток України"

Майстер успіху

02.10.2007 Тридцять років за кермом. Інтерв'ю з жінкою-таксистом

Якось, повертаючись з пізньої вечірки, ми викликали таксі. За нами приїхала біла четвірка, а за кермом сиділа жінка. Зловивши наші здивовані погляди, вона весело сказала: "Чого ви так дивитесь, ніколи жінку за кермом не бачили?" Всю дорогу ми весело гомоніли, і наприкінці я попросила контакти нашої милої "таксистки". А чим не героїня для написання нарису? Жінку-таксиста не щодня зустрінеш на вулиці: професія все-таки чоловіча.

"Моя ти хороша, моя ти годувальниця"

Людмила Маслова

Водій таксі Людмила Маслова вважає свою роботу не професією, а хобі

Людмила Маслова за кермом вже більше тридцяти років. Закінчила торговий технікум у Луганську і довгий час працювала продавцем у магазині. Паралельно, коли був вільний час, сідала за кермо і виїжджала таксуватиь. "Це не професія, це хобі, - посміхаючись, говорить моя співрозмовниця. - Мені подобається те, чим я займаюся. Мені вже за 60, а я все за кермом їжджу".

Наша героїня розказує, що водити машину її навчив перший чоловік (він був таксистом), а потім вона з часом і на права здала.

- Людмило Андріївно, як думаєте, у машини є душа?

- Не знаю, чи є у неї душа чи ні, але до своєї я відношуся, як до живої істоти.

Часто розмовляю з машиною, шепочу їй: "Моя ти хороша, моя ти годувальниця, моя золота. Я тебе люблю" (з ніжністю гладить кермо - авт.). Я думаю, що вона це відчуває.

А коли продаю автомобіль, знаєте, який жаль охоплює! Ось була у мене п'ятірка, продала її рік тому. Прив'язалася до неї. Ось цій четвірці вже рік, а п'ятірку часто згадую.

- Чи важко вам працювати?

- Нелегко - я б так сказала. Молодятам важко, а мені так і поготів. Адже в лютому 64 роки буде. Працюю з ранку до ночі і з ночі до ранку. Особливо важко, коли жарко в машині. Буває, прийду додому мертва, але жива (сміється). Заснути часто не можу. Але вранці, обов'язково - на роботу.

- А як ваші рідні і близькі відносяться до вашої діяльності?

- А у мене рідних-то небагато. Сину 43 року, у Москві працює. Онучці 20 років.

Чоловік помер 3,5 роки тому. Всі близькі знають, що я на машині, як на коні. Вони за мене не турбуються. Знають, що я воджу добре і акуратно. І самі зі мною люблять їздити.

У мене багато особистих замовлень від постійних вдячних клієнтів.

- Чи багато робите замовлень за день? І які дні у таксистів вважаються найбільш вдалими для заробітку?

- Два тижні тому в п'ятницю я зробила 38 замовлень службі "Астра" і 16 особистих. Краще всього таксувати у п'ятницю і суботу, у свята, звичайно, на Новий рік, 8 березня, День молоді, День незалежності. У ці дні ціни трохи підвищуються, а на Новий рік так взагалі подвійні тарифи.

- Хто ваші клієнти?

- Та різні люди їздять. І викладачі з університету, і прості робітники, продавці. Я за характером весела, балакуча. Люблю спілкуватися з різними людьми. Хлопці молоді, наприклад, сідають у машину, трішки напідпитку. Просять, щоб я ним музику по радіо поставила. А я їм говорю: "Що це за музика? Давайте я вам краще заспіваю" Та як затягну пісню. Вони здивовані. Потім мені дякують, компліменти роблять. Говорять, що зі мною дуже весело їздити, що я - весела і життєрадісна.

- І які пісні ви співаєте своїм клієнтам?

- В основному, пісні своєї молодості. Молодь навіть не знає зараз таких. Оперету - іноді, під настрій.

Моя спірозмовниця говорить, що багатьом людям подобається та тепла атмосфера, яку вона створює під час поїздки. Ось мені багато хто говорить: "Сядемо у таксі, а водій, як миша дметься на крупу всю дорогу, і слова зайвого не скаже. Відчуваєш себе ніяково, неначе чимось зобов'язаний. А зі мною людям приємно їздити!", - пояснює Людмила Андріївна.

До кожного клієнта потрібно підшукати ключик, так вважає наша героїня. Буває, сяде дівчина, засмучена, заплакана, з хлопцем посварилася, тоді Людмила Андріївна і починає її заспокоювати: "Викинь ти з голови його, він тебе не гідний. У тебе, знаєш, скільки ще їх буде у житті". А є люди, які не хочуть розкриватися.

- Везу людину, начиню з нею розмовляти, бачу, що неохоче відповідає, і я замовкаю, - говорить "таксистка".

"Я можу і ляпаса дати!"

Людмила Маслова останні шість років працює у службі таксі "Астра". Вона упевнена, що працювати таксистами можуть люди сильні і витривалі, а вже якщо жінка претендує на місце за кермом, то у неї обов'язково повинен бути чоловічий характер.

- А у вас, Людмило Андріївно, чоловічий характер?

- Звичайно! Я різка, сильна! Скажу, як відріжу. Можу і ляпас дати (регоче - авт). Якби у мене був м'який характер, то я б тут точно не працювала.

- Професія таксиста відноситься до п'ятірки найбільш небезпечних. Ви не боїтеся за себе?

- Знаєте, я не люблю говорити на цю тему. І привертати погані події у життя поганими думками. Тьху, тьху, тьху, щоб не наврочити. Мене Бог милував. Я вірю в долю. Якщо призначено, то з людиною обов'язково щось трапиться, якщо ні, то боятися нічого. Буває ті, що випили, починають шуміти, але я їх прагну відразу заспокоїти. Якщо не допоможе - можу по рації кинути заклик. І хлопці-таксисти відразу під'їдуть на допомогу.

- А були такі випадки, що клієнти не розплачувалися?

- Кілька разів було таке. Возила цигана одного по всьому місту. Заборгував мені близько 200 гривень. Ми під'їхали до ринку, а він говорить: "У мене тут мама з дружиною працює, я тобі зараз гроші принесу". Й утік. Я не стала його шукати. Бог йому суддя. З мене не стане, а йому повернеться.

Дуже цікава філософія життя у нашої героїні. Вона не ображається на людей. Відпускає образи. Говорить, що прагне легко відноситися до всіх неприємностей і швидко забувати про них.

- Минулого року перед операцією вкрали у мене мобільний, - згадує Людмила Андріївна. - Якихось два аферисти сіли до мене в машину. Я їх довезла, куди вони говорили.

Один виходить і нахиляється до мого вікна, говорить: "Вийдіть, мені вам щось сказати треба". Я йому: "Ну, говоріть". Визирнула у вікно, але з машини не вийшла. Поки один мені зуби замовляв, другий з бардачка телефон викрав. Мені наступного дня на операцію лягати, і тут мені такий сюрприз. У таких випадках я завжди говорю: "Значить так Всевишньому завгодно". Я не збідніла, але і вони не розбагатіли. Жаль, образливо, неприємно, ну та Бог з ним, з цим мобільним. Я собі вже новий купила!"

- А як вам працюється в чоловічому колективі?

- Та по-різному. Я ж з таксистами тільки по рації спілкуюся. Багато хто поважає мене. А деякі гидоту говорять. Молодь понабирали працювати, так от вони можуть мені в ефірі по рації і таке сказати: "Бабця, йди додому" або "Коли ти помреш вже". Шиплять, що, мовляв, знову я вийшла на роботу - замовлення не схопиш.

- Може, заздрять?

- Заздрять, звичайно, що мені стільки років і я працюю. нехай. Я їм бажаю тільки найкращого.

Наша розмова добігає кінця. Людмилі Андріївні вже пора їхати. Рація шумить, замовлення на підході, клієнти вже чекають білої четвірки і веселої "таксистки", яка доставить їх за місцем призначення. Ні гвіздка, ні жезла, Людмило Андріївно!

Переклад статті Марини Чубенко
"Тридцать лет за рулём.
Интервью с женщиной-таксистом"
,
спеціально для проекту
"Профорієнтація"
Бажаєте передрукувати...?
Правила використання матеріалів сайту

Перейти вище: Інтерв'ю